Початок: Як все починалось
Історія Садиби Родзянка починається в середині XIX століття, коли її власником став Карл Адамович Ржепецький — поважний судовий службовець. Тоді садиба виглядала зовсім скромно, але поступово набувала розмаху завдяки придбаним прилеглим ділянкам. Уже в 1864 році маєток охоплював понад тисячу квадратних сажнів: на його території стояв дерев’яний особняк, а вздовж вулиці красувався фруктовий сад. Внутрішнє подвір’я додавало особливого шарму: тут розташувалися каретня, стайні та навіть льодовня, що робило маєток справжньою затишною оазою у вирі міського життя.
Родзянки: аристократи з амбіціями
На початку XX століття садиба переходить у володіння Леоніда Родзянка і його дружини Олександри, які були відомі своєю пристрастю до коней. У 1907 році вони вирішили дати садибі нове життя, перетворивши її на архітектурну перлину Києва. Для цього залучили талановитих архітекторів Миколу Яскевича та Мартина Клуга, які створили тут два п’ятиповерхових будинки та головний семиповерховий будинок з унікальним фасадом у стилі модерн. Маєток почав виглядати, наче резиденція справжніх аристократів, і став символом елегантності та розкоші.
Розкіш та деталі: інтер’єри, які вражають
Внутрішнє оздоблення Садиби Родзянка було справжнім витвором мистецтва. На третьому поверсі, в апартаментах Леоніда Родзянка, можна було побачити каміни, інкрустований паркет, розкішну металеву фурнітуру та унікальний розпис на кінно-спортивну тематику. Зала, оздоблена в стилі рококо, захоплювала атмосферою аристократичного затишку. Тут був встановлений сучасний на той час ліфт «Otis», а підвали містили зручності для мешканців: пральні та комори. Усе вказувало на те, що цей маєток — символ розкоші та новітніх технологій того часу.
Часи змін: нова роль садиби
Після революції 1917 року садиба пройшла через складні трансформації. Більшовики націоналізували маєток, і будівлі почали використовувати як комунальні квартири. У 1910–1920 роках будівля садиби стала домівкою для приватної жіночої гімназії В. Трифонової. Тут діти не лише навчались, але й занурювались у світ мистецтва — малювали, ліпили і грали у фребелівські ігри, що розвивали їхню уяву. На першому поверсі розташувалася крамниця, яка доповнювала атмосферу маєтку. Після революції гімназія перетворилася на трудову школу, що виховувала понад 300 учнів, зберігаючи дух навчання навіть у нових обставинах.
У цей період садиба також стала притулком для культурного розвитку. У 1912—1913 роках у квартирі №30 флігеля №14-Г розмістилася редакція «Літературно-наукового вістника», очолювана Людмилою Старицькою-Черняхівською, яка активно розвивала українську літературу. У роки 1917—1918 в одній із квартир жив Микола Порш — відомий політичний діяч і економіст.
Радянські часи: зміни і нове призначення
Після націоналізації більшовиками будівлі стали комунальними квартирами, і садиба зазнала змін. Зокрема, колишня квартира Леоніда Родзянка стала культурним центром. Із 1924 по 1989 рік тут діяла легендарна капела «Думка», а згодом простір віддали під театральні потреби: тут працювали театри «Дружба», «Модерн» і нині — «Сузір’я».
Історичне оточення: Київ, що надихає
Садиба Родзянка розташована в одному з найгарніших куточків Києва, де кожна будівля зберігає пам’ять про різні епохи. Поряд височіє Будинок актора — колишня караїмська кенаса, а трохи далі — легендарні Золоті ворота, будинок Сіроткіна, Софійський собор, Оперний театр і Софійська площа. Це справжній історичний центр, який надихає на подорожі в часі, дозволяючи уявити, яким був Київ століття тому.
