Храм муз у серці Києва
На перетині вулиць Володимирської та Богдана Хмельницького, серед таких величних памʼяток, як Софійський собор та Національний університет імені Тараса Шевченка, стоїть велична споруда, що заслужено носить титул архітектурної перлини столиці. Це – справжній храм муз, наш старовинний Оперний театр.
Вогняне випробування
Історія Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка почалася з трагедії. Одного зимового вечора 1896 року в театрі виконували оперу «Євгеній Онєгін». Після вистави в гримерці зайнялося полум’я. Пожежа швидко знищила Міський театр, збудований у 1856 році за проєктом Івана Штрома, залишивши лише обвуглені стіни. В полум’ї було знищено музичні бібліотеки, сценічний одяг та декорації численних вистав. Це не було поодиноким випадком — протягом двох років в Європі та Америці вогонь зруйнував 22 театральні споруди.
Новий театр для Києва
Кияни вимагали від влади побудувати новий театр. Після п’яти років суперечок та запальних диспутів було оголошено Міжнародне змагання на розробку проєкту Київської опери. До конкурсу долучилися архітектори з різних країн, але перемогу здобув проєкт Віктора Шретера.
Вишукана неоренесансна споруда
Документація технічного характеру включала 280 креслень, на основі яких будувався новий театр під керівництвом київського архітектора Володимира Ніколаєва. Будівництво тривало з 1898 по 1901 рік. 16 вересня 1901 року новий театр відкрив свої двері. На жаль, Віктор Шретер не дожив до цієї події, але його творіння вразило сучасників: фасад з ліпниною, арки, дзеркала з Венеції, позолочені елементи, бронзові вироби, мармур сходів, сидіння оксамиту та витончені світильники віденського виробництва.
Архітектурні деталі та символіка
Над головним входом піднялися крилаті богині, символ міфічних духів-захисниць. На даху мав бути герб Києва з Архистратигом Михаїлом, але духовенство протестувало, і герб замінили на грифонів з лірою. Фасад прикрашали бюсти композиторів Михайла Глинки та Олександра Сєрова, але в 1934 році їх зняли. Грифони залишилися й донині.
Комфорт та інновації
Віктор Шретер подбав не лише про зовнішній вигляд, але й про комфорт глядачів та артистів. Сцена Київської опери вважалася найбільшою в Російській імперії. Партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси мали загальну місткість у 1650 глядачів. У театрі функціонували системи парового опалення та кондиціонування повітря. та чудову акустику.
Випробування часом
Театр пережив всі буремні часи, Першу та Другу світові війни, революції та соціалістичну перебудову. У 1984-1987 роках будівля театру зазнала капітальної реконструкції. Відновили оздоблення екстер’єру, оновили інтер’єри, збільшили сцену та обладнали новим органним інструментом.
Сучасний театр
Сьогодні Національна опера України є втіленням мрій та таланту багатьох поколінь. Зала театру вміщує 1304 глядачі, а сцена зачаровує дивовижним світом оперного та балетного мистецтва. Це місце, де музика і мистецтво живуть у серці Києва, продовжуючи надихати нові покоління.
Пам’ять про архітектора
Хоча Віктор Шретер не побачив завершення свого творіння, його архітектурна перлина залишилася важливою частиною культурної спадщини Києва. Театр продовжує бути храмом муз, де кожна вистава — це свято для душі.
