Будинок Сироткіна — найвищий і найвеличніший
Уявіть собі Київ початку XX століття: місто стрімко розвивається, на кожному розі — нові будівлі, у повітрі витає дух індустріального прогресу. Саме тоді, у 1902 році, на розі Володимирської та Прорізної з’являється Будинок Сироткіна — найвищий на той час житловий будинок Києва. Споруджений у стилі неоренесансу з елементами модерну, він одразу стає символом міської розкоші та амбіцій.
Перший власник ділянки, Павло Григорович-Барський, мріяв створити шедевр. Однак амбіції не завжди співпадають з фінансовими можливостями, і будівництво пригальмувало. Григорович-Барський заборгував, і врешті-решт будинок перейшов до купця Олександра Сироткіна, який і завершив проєкт. Цей дім був не просто красивим — його фасад прикрасили розкішні скульптури та орнаменти, які й досі викликають захват у перехожих.
Власник з історією і блискучі амбіції
Павло Григорович-Барський, нащадок видатного архітектора Івана Григоровича-Барського, планував зробити цей будинок символом успіху та процвітання. Щоб втілити мрію, він найняв архітекторів Карла Шимана та Олександра Гілевича, які розробили детальний проєкт. Газети, як-от «Киевлянин», із захватом повідомляли про спорудження «найвищого прибуткового будинку», а сам Барський розпочав переговори про оренду торгових площ на першому поверсі. Та фінансові труднощі, підвищення цін на матеріали і спад на ринку нерухомості стали для нього непереборною перешкодою.
Аукціон і купівля Сироткіним
Коли гроші закінчилися, Павлу довелося виставити будинок на аукціон. Виграв його Олександр Сироткін, заможний купець і власник свічкового заводу. Сироткін, уже володіючи частиною векселів Барського, скористався нагодою і завершив спорудження будинку, додавши до нього сучасні на той час удосконалення — електричне освітлення і ліфт, що зробило будинок одним із найпрестижніших місць у Києві.
Будівельний скандал: Флігель та випадкове викриття
Однак не обійшлося без скандалів. У 1902 році Сироткін вирішив добудувати триповерховий флігель на подвір’ї, і для цього знову залучив архітектора Шимана. Під час будівництва інспекційна комісія виявила, що Шиман незаконно керував роботою, прикриваючись іменем інженера Гілевича, який на будівництві жодного разу не з’являвся. Зрештою, наглядачем призначили Костянтина Сроковського, що обурило Сироткіна. Щоб помститися, він навіть написав прізвище Сроковського з помилкою, що сприйняли як образу. Незважаючи на інцидент, роботи завершили, і будинок став візитівкою міста.
Розкішні інтер’єри і магазини
Будинок Сироткіна відзначався не лише розкішним фасадом, а й інтер’єрами, прикрашеними ліпниною та грубами з рельєфними кахлями. На першому поверсі розташувалися популярні магазини, а у наріжній частині відкрилася знаменита кондитерська «Маркіза». Вона стала культовим місцем зустрічей киян, і хоча назва на вивісці звучала французькою «Marquise», у довідниках вона з’являлася як «Маркізъ».
Зміни в радянський час та після війни
У радянські часи будівлю націоналізували, і вона пережила ряд перетворень. Кондитерська «Маркіза» стала рестораном «Спартак», а після війни тут відкрився перший у Києві коктейльний бар «Коктейль-хол». Пізніше, під впливом антикосмополітичних заходів, його перетворили на кафе «Чайка», яке згодом перейменували на «Лейпциг» на честь міста-побратима.
Занепад, реставрація і невтілені плани
Проте друга половина XX століття принесла будівлі занепад. Мешканців виселили для капітального ремонту, але через економічну кризу робота надовго зупинилася. Пожежа у 1992 році пошкодила частину інтер’єрів, і лише у 1997-1999 роках почалася реконструкція, що відновила фасади і легендарну вежу, зруйновану ще в 1950-х.
У 2004 році Київрада продала будівлю компанії «Гранд Плаза», що планувала зробити п’ятизірковий готель «Лейпциг», однак амбітні плани залишилися на папері. Пізніше власники хотіли співпрацювати з Marriott, та через складнощі з фінансуванням проєкт заморозили.
Мандрівка поруч із історичними перлинами Києва
Будинок Сироткіна оточений знаковими місцями Києва, кожне з яких дихає історією. Поруч розташовані Золоті ворота — символ міста, величний Оперний театр, Софійський собор із Софійською площею, а також Київський національний академічний Молодий театр та низка музеїв: Науково-природничий, Національний музей літератури України та музей імені Лесі Українки. А якщо прогулятися ще трохи далі, можна побачити Володимирський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Володимирську гірку або ж спуститися вулицею Прорізною до Хрещатика.
Будинок Сироткіна — не просто архітектурна пам’ятка, а свідок історії, що пережив злети й падіння, конфлікти та амбіції. Він нагадує про те, що кожна будівля має свою душу і, подібно до людей, свою долю.
