Замок барона Штейнгеля: готична історія старого Києва на Бульварно-Кудрявській
У глибині тихої Бульварно-Кудрявської вулиці стоїть будівля, яку легко не помітити серед сучасного міського ритму. Проте варто придивитися уважніше — і перед очима постає справжній фрагмент старого Києва. Йдеться про замок барона Штейнгеля, одну з найцікавіших архітектурних пам’яток Кудрявця. Колись це була розкішна аристократична садиба з великим парком, фонтанами і ставком із чорними лебедями. Сьогодні ж будівля зберігає у своїх стінах складну історію міста — від дворянських резиденцій XIX століття до наукових медичних установ сучасності.
Комплекс розташований за адресою Бульварно-Кудрявська, 27 і 27-Б і складається з головного особняка, флігеля та колишньої паркової території. Саме тут у XIX столітті знаходилася одна з найкрасивіших приватних садиб Києва, що займала площу приблизно півтора гектара.
Садиба, що почалася зі звичайного міського маєтку
Історія цієї ділянки бере початок ще у першій половині XIX століття. Тоді на ній стояв двоповерховий кам’яний будинок із господарськими спорудами. Територія виглядала як типова міська садиба того часу: поряд розташовувалися стайні, сараї для екіпажів і господарські приміщення, а за будинком простягався великий сад із фруктовими деревами — їх тут налічувалося понад дві сотні.
У 1870-х роках садиба змінила кількох власників. Спочатку вона належала родині Сетгоферів, пізніше її придбала княгиня Софія Кудашева. Саме в цей період маєток переживав фінансові труднощі і був закладений у кредитному товаристві. Після смерті князя Олександра Кудашева садибу вирішили продати.
Поява барона Штейнгеля і народження замку
У 1877 році новим власником став барон Рудольф Штейнгель — інженер шляхів сполучення, банкір та представник давнього німецького роду, який походив із Ревеля (нині Таллінн). Саме він перетворив звичайний міський маєток на справжню аристократичну резиденцію.
Барон вирішив перебудувати будинок у модному тоді неоготичному стилі. Проєкт доручили одному з найвідоміших київських архітекторів того часу — Володимиру Ніколаєву, автору багатьох знакових будівель столиці. З певних причин архітектор згодом відмовився від подальшого нагляду за будівництвом, і завершенням робіт займався його колега, академік архітектури Віктор Сичугов.
У результаті наприкінці 1870-х років на Бульварно-Кудрявській з’явилася будівля, яка нагадувала невеликий середньовічний замок. Для Києва того часу це було досить незвично, адже більшість міських будинків будували у класичних або еклектичних стилях.
Архітектура, натхненна європейською готикою
Головний будинок маєтку розташували у глибині садиби, відокремивши його від вулиці парканом із декоративними вежками. Поряд знаходилася сторожка садівника, а до будинку вела брама.
Особняк був двоповерховим цегляним будинком прямокутної форми з підвалом, терасою, під’їздом та ґанком. Його композиція асиметрична — характерна риса романтичної неоготики. Південно-західний кут завершувала декоративна башта. За давньою традицією, на ній підіймали прапор, коли господар перебував у своїй резиденції.
Фасади прикрашали елементи англійської готики: зубчасті завершення стін, витягнуті віконні прорізи, декоративні фіали та сандрики. Балконні огорожі мали складний кам’яний орнамент, а на фасаді можна було побачити навіть маскарон у вигляді лев’ячої голови. Особливо цікавою деталлю стали ковані ґрати лоджії, у візерунку яких вплетені ініціали власника — «R.S».
Розкішні інтер’єри маєтку
Не менш вражаючим був і внутрішній вигляд будівлі. Інтер’єри оформлювали у стилі неоренесансу, що надавав приміщенням урочистості й елегантності. Стелі та стіни прикрашало художнє ліплення з ретельно пропрацьованими деталями.
У залах знаходилися каміни, облицьовані кольоровими кахлями та білим різьбленим мармуром. Парадні сходи мали огорожу з кованого металу і чавунного литва. У кімнатах використовували дерев’яні панелі, що додавали інтер’єрам шляхетності та затишку.
Парк із фонтанами і чорними лебедями
Окрасою садиби був великий парк, спланований у стилі англійського ландшафтного саду. Він займав значну частину території і створював атмосферу заміської резиденції просто у центрі міста.
Тут проклали звивисті доріжки та алеї, облаштували клумби, альтанки та декоративні містки. У парку знаходився фонтан, перголи і навіть ставок, у якому плавали чорні лебеді. З балконів і терас будинку відкривався краєвид на тоді ще майже незабудовану долину Афанасіївського яру та Обсерваторну гору.
Позаду головного будинку стояв триповерховий корпус службових приміщень. На першому поверсі були стайні та приміщення для екіпажів, а на верхніх поверхах мешкала численна прислуга.
Родина Штейнгелів і благодійність
Дружина барона, Марія Штейнгель, була відомою благодійницею у київському суспільстві. У 1880-х роках вона брала активну участь у діяльності благодійних комітетів та підтримувала Стрітенську церкву на Львівській площі.
У 1890 році баронеса померла і була похована на кладовищі біля Аскольдової могили. Через два роки поруч із нею поховали і самого барона. Згодом там сформувався родинний некрополь Штейнгелів, який, на жаль, був знищений у радянський час.
Санаторій професора Лапінського
Після смерті власника маєток у 1901 році придбав відомий лікар і професор Київського університету Михайло Лапінський — один із засновників київської неврологічної школи.
Новий власник перетворив садибу на фізіотерапевтичний санаторій, де застосовували передові методи лікування того часу: водолікування, світлолікування та електротерапію. Заклад працював до 1919 року і був відомий далеко за межами Києва.
Серед пацієнтів санаторію був і український письменник Михайло Коцюбинський, який проходив лікування після виявлення сухот.
Медична установа радянського часу
Після революції професор Лапінський змушений був емігрувати. Садибу націоналізували, і на її території створили медичний заклад — лікарню для дітей з ортопедичними проблемами. Пізніше вона перетворилася на Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут.
Саме з цієї установи виріс сучасний Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України, який розташовується тут і сьогодні.
Під час Другої світової війни у будівлі працював військовий шпиталь. Серед пацієнтів був і український поет Володимир Сосюра, який лікувався після отриманих на фронті поранень.
Реконструкція, що змінила вигляд будівлі
У другій половині XX століття для інституту вирішили звести новий корпус. Його побудували у 1970–1980-х роках, і він значно змінив вигляд історичної садиби. Фактично нова будівля розділила старий замок на дві частини.
Фасадний корпус особняка відреставрували і він отримав статус пам’ятки архітектури національного значення. Натомість інші частини комплексу збереглися значно гірше.
Флігель і парк, що зникають
За новим корпусом інституту досі стоїть старий флігель — колишній лікувальний корпус кінця XIX століття. Він також має готичні риси і декоративну вежу, але нині перебуває у незадовільному стані. Будівля пережила кілька пожеж, частина даху обвалилася, а стіни поступово руйнуються.
Не менш трагічною стала доля і колишнього парку Штейнгелів. Під час перебудови території було знищено більшість його елементів — фонтан, алеї, альтанки та ставок. Сьогодні про колишню красу садиби нагадують лише старі фотографії.
Архітектурна легенда Кудрявця
Цікаво, що багато киян плутають замок барона Штейнгеля з іншим відомим будинком — будинком Підгорського на Ярославовому Валу. Проте це лише популярна міська легенда. Справжній замок барона знаходиться саме на Бульварно-Кудрявській.
Попри всі перебудови і втрати, ця будівля досі залишається однією з архітектурних перлин старого Кудрявця. Її готичні елементи, башти та декоративні фасади нагадують про часи, коли Київ був містом великих садиб, розкішних парків і романтичної європейської архітектури.
