Після пожежі — нове життя
Поділ пережив багато: розквіт торгівлі, повені, війни, великі пожежі. Але саме лихо 1811 року, коли полум’я знищило чи не весь район, стало початком нової епохи. Серед нової забудови на Спаській вулиці сформувалася невелика садиба. Спершу тут стояв простий дерев’яний будинок із кам’яним цоколем — типовий для повоєнного Подолу. Але згодом ця тиха ділянка перетворилася на справжній символ міської солідності.
Купець і кам’яниця
На межі століть ділянка перейшла до київського купця першої гільдії Тев’є Апштейна. Людина з амбіціями і розмахом, він мріяв про гідну резиденцію, що поєднувала б комфорт, престиж і бізнес-функціональність. Так з’явився план будівництва особняка.
У 1912–1913 роках за проєктом архітектора Валеріяна Рикова тут постала нова кам’яниця. Не просто дім, а офісно-житловий комплекс свого часу: саме тут розмістили правління акціонерного товариства «Т. М. Апштейн і сини». Торгівля залізом, деревообробка, техніка — все, що рухало індустріальний Київ, концентрувалось у цих стінах.
Сам Апштейн обрав для життя іншу перлину київської архітектури — «Будинок невтішної вдови» на Лютеранській. Але на Спаській залишалася його ділова імперія.
Замість бізнесу — революція
Після 1917 року все змінилося. У січні 1918-го особняк конфіскували більшовики. Тут оселився штаб кінного дивізіону Червоного козацтва, що воював проти УНР. У будинку працювала редакція газети «К оружию» — справжній осередок пропаганди й революційної риторики.
1919 року тут уже діяла комсомольська молодь, яку відрядили на придушення селянського повстання отамана Зеленого. Будинок Апштейна, ще нещодавно бізнес-осередок, став епіцентром революційної активності.
Нове призначення і нова роль
Пізніше у будівлі розмістилося професійно-технічне училище №14. Столітній особняк, збудований для еліти, тепер виховував нове покоління робітників. А з 1995 року його передали установі з охорони культурної спадщини.
Протягом 1994–1997 років і вдруге у 2019-му тут провели реставрацію. Це дозволило зберегти особняк у гідному вигляді — з його архітектурними вишуканостями, маскаронами, фестонами й парапетами.
Архітектурна історія, яку можна читати
Особняк — не просто будівля, це книга, написана цеглою. Його фасад — приклад стриманої величі неокласицизму. Величезні аркові вікна, розірваний фронтон з колонами, ліпнина у вигляді гірлянд і картушів — усе це промовляє про респектабельність і смак власника.
Цікава деталь: у декорі — металеві мотиви, ланцюги, зубчасті коліщатка, швелери. Це — алюзія на торгівлю металами, що принесла Апштейну статки. Архітектура тут говорить мовою бізнесу.
Сусідство з легендами
Особняк Апштейна стоїть не просто на вулиці, а в історичному серці Подолу. Поруч — Контрактова площа, де укладали угоди, які формували економіку всієї губернії. Гостиний двір — колишній торговий центр міста. Києво-Могилянська академія, стара аптечна лабораторія, храмові споруди й фонтан Самсон — усе це створює особливий мікроклімат, де історія йде пліч-о-пліч із сучасністю.
Подільська візитівка
Сьогодні особняк Апштейна — не музей і не руїна. Це жива частина міста, збережена й відреставрована, яка вписується в ритм сучасного Києва. Він нагадує, що Поділ — не лише про старовину, а й про сталість, характер і відродження.
Цей будинок — як Київ у мініатюрі: з купецьким минулим, революційним виром і сучасним збереженням спадщини. І коли ви наступного разу гулятимете Спаською, не проходьте повз нього байдуже. Бо кожен його карниз — це слід історії, яку ще можна відчути.
