Михайлівська площа в Києві – це одне з історичних і найзначніших місць столиці, розташоване в самому серці нашого міста. Вона знаходиться на перетині кількох вулиць: між вулицями Десятинною та Трьохсвятительською з одного боку, і Великою Житомирською, Михайлівською та Володимирським проїздом з іншого.
Історія створення площі
Кияни та гості столиці, які знають про Михайлівську площу, часто асоціюють її із Софійською площею, що знаходиться неподалік. Це пов’язано з тим, що обидва місця розташовані на одній території, що створило для них спільну багату історію. Однак, без сумніву, кожна з цих площ має свої унікальні риси.
Місцевість, на якій розташована Михайлівська площа, бере свій початок ще задовго до наших днів – із часів існування Київської Русі. Спочатку Михайлівська гора вважалася куточком дикої природи. Це тривало до 1113 року, коли на ній звели однойменний храм – Михайлівський собор. З цією подією територія біля храму, раніше усіяна ярами, отримала належний вигляд.
Михайлівський собор став значущим місцем для Києва та його мешканців. Богослужіння, що проводилися в храмі, відвідували не лише городяни, а й князі. Про це свідчить той факт, що навіть нині тут спочивають останки кількох правителів держави. Протягом багатьох років собор жив спокійним життям. Усе змінилося в 1240 році, коли він зазнав нападу хана Батия, який привів своє військо до Києва. У результаті наступу Михайлівський собор, як і більша частина прилеглої території, був майже повністю зруйнований. З часом його повністю відновили.
Наступні роки в соборі час від часу проводилися реконструкції. Найбільш значущі відбулися у XVII і XVIII століттях, коли храм перетворився на справжній шедевр. Його прикрасили мозаїкою, фресками та іншими елементами декору, що надали йому неабиякої розкоші для тих часів. Попри те, що Михайлівський собор став справжнім витвором мистецтва, у 1935 році радянська влада знищила його, зрівнявши із землею. На звільненому місці планували створити урядовий квартал, але з подібних установ з’явилася лише будівля нинішнього Міністерства закордонних справ України. У 2001 році Михайлівський Золотоверхий монастир відродився і знову відкрив свої двері для відвідувачів.
У 1850-х роках відбулося розділення між Софійською та Михайлівською площами, після чого кожна з них почала існувати окремо. Водночас площа отримала свою офіційну назву – «Михайлівська». Згодом вона змінювала її на «Урядова», «Радянська», а потім знову повернулася до початкової назви.
У 1905 році на Володимирській гірці відкрився фунікулер, який з’єднав Поділ з Верхнім містом. Його нижня станція розташувалася на Поштовій площі, а верхня – на Михайлівській. Таким чином, Київ отримав ще один важливий маршрут, а Михайлівська площа – нових відвідувачів із Нижнього міста, які раніше рідко тут бували.
У 1911 році на площі було встановлено пам’ятник княгині Ользі. Вона була центральною частиною композиції: зліва від неї стояв апостол Андрій, праворуч – Кирило та Мефодій. Згідно з початковим проєктом, монумент мав стати першим у серії «Історичний шлях». Передбачалося, що між Михайлівською та Софійською площами з’явиться алея з пам’ятниками іншим князям. Серед них – Ігор, Олег та Святослав. Однак задум не був реалізований. У 1919 році єдиний монумент розібрали на частини, а пам’ятник княгині Ользі навіть закопали в землю. У 1923 році на його місці облаштували невеликий парк. Лише у 1996 році київська влада відновила колишній монумент, який прикрашає площу й донині. Проте він не є єдиною пам’яткою площі: у 1993 році біля стін собору встановили пам’ятник жертвам Голодомору. Він являє собою кам’яний хрест, у якому укладений силует жінки.
Наш час
Сучасна Михайлівська площа є частиною великого туристичного маршруту. Мешканці та гості столиці з великим задоволенням відвідують це місце, а потім вирушають на Володимирську гірку, Поділ або до Андріївського узвозу.
Хоча на Михайлівській площі не проводяться міські заходи, щорічно тисячі киян приходять до пам’ятника жертвам Голодомору, щоб вшанувати загиблих від голоду в 1932-1933 роках. Традиційно, цей пам’ятний день припадає на четверту суботу листопада.
