Палац серед старого Подолу
Серед мальовничих вулиць Подолу, зовсім поруч із Контрактовою площею, де бруківка зберігає відлуння століть, височіє унікальна будівля — Київська опера, або ж Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Це не просто театр — це частина живої історії, що поєднує архітектурну спадщину радянського конструктивізму й потужну творчу енергію сучасного мистецтва.
Місце, де нині розташований театр, пам’ятає ще й стару київську епоху — колись тут стояв класицистичний будинок останнього київського війта А. Кисилівського, а у 1930-х з’явився монументальний «Харчовик» — Будинок профспілки харчовиків, з залами, бібліотекою, спортзалом і Круглою залою для клубної роботи. Згодом, після реставрації, приміщення стало відоме як Центр мистецтв «Славутич», а тепер тут працює один із найцікавіших театрів Києва.
Витоки: народження ідеї
Офіційна історія театру почалася у 1982 році, коли постановою Ради Міністрів УРСР було засновано перший в Україні Державний дитячий музичний театр. За два роки кропіткої підготовки сформувалися творчі команди, до яких увійшли і сивочолі майстри, і юні таланти. Дебютна трилогія вистав у 1985 році — «Зима і Весна», «Чарівна музика» та балет «Хлопчиш-Кибальчиш» — одразу окреслила амбітний курс театру: класика, сучасність і дитяча глядацька увага.
Від перших казок — до сценічних тріумфів
За перші кілька сезонів у театрі поставили понад десяток вистав, серед яких були і знайомі опери, і сміливі авторські експерименти. Дитячі казки, балети, мюзикли — Київська опера одразу заявила про себе як лабораторія нових ідей. Режисер Микола Мерзлікін, художниця Людмила Нагорна, диригенти Євген Дущенко й Олексій Баклан стали головними рушіями розвитку.
Гастролі, зокрема в Севастополі, Євпаторії та навіть у Югославії, зміцнили репутацію театру. Із кожним роком розширювався репертуар, а разом із ним — і аудиторія: на вистави приходили цілі родини, де вже батьки виростали на цих сценах.
Власна сцена та перші великі перемоги
Понад 15 років театр не мав власної сцени й мандрував майданчиками Києва. Лише у 1998 році відбулося велике переселення до будівлі на Межигірській, 2. У цьому ж році театр об’єднали з класичним балетом та Центром мистецтв «Славутич» — і так народився нинішній колектив із сильною оперною та балетною трупами, хором та симфонічним оркестром.
Відкриття своєї сцени почалося з гучної «Пастки для Відьми» — авторської постановки, що здобула Шевченківську премію. Відтоді репертуар прикрасили «Лебедине озеро», «Ріголетто», «Жізель», «Карміна Бурана» та десятки інших вистав, які стали театральною візитівкою.
Театр, що творить майбутнє
У новому тисячолітті Київська опера активно гастролювала: Іспанія, Японія, Ліван, Британія, Франція, Швейцарія, Словенія, Нідерланди, Литва, Португалія — це далеко не повний список. Міжнародні проєкти, співпраця з трупами з Марібору, спільні балети з європейськими артистами — все це лише зміцнювало статус театру на світовій мапі.
Паралельно розвивалися освітні проєкти — «Симфонічна абетка», «Балетна абетка», «Музичні класики», де діти разом із батьками відкривали для себе світ великого мистецтва у легкій і захопливій формі.
Нове ім’я — новий ритм
У 2019 році театр пережив вдалий ребрендинг: новий логотип, фірмовий стиль і назва — «Київська опера». Це не лише оновлення візуального образу, а й проголошення чіткої стратегії: бути відкритим, сучасним, сміливим. Саме тому тут ставлять не лише опери для малят, а й вистави для молоді й дорослих. Тут народжуються українські рок-опери, відбуваються інтерпретації класичних балетів, а на сцені виступають найкращі артисти країни.
«Школа року» за участі дітей-акторів, «Санта 2», «Viva la mamma», «Аладдін», «Лялька» — це не просто прем’єри, це маркери нового покоління театру.
У серці Подолу, поруч із легендами
Київська опера розташована на вулиці Межигірській, буквально за кілька кроків від Контрактової площі — одного з найдавніших і найколоритніших місць столиці. Тут, на історичному Подолі, театральне мистецтво тісно переплетене з архітектурними пам’ятками та атмосферою давнього Києва. Поруч із театром — Контрактовий будинок, Фонтан «Самсон» і його мініатюрна копія, Церква Успіння Богородиці Пирогощі, Покровська церква, Дзвіниця Катерининської церкви, кам’яниця Грецького монастиря, Свято-Вознесенський Флорівський монастир, пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному, а також міні-скульптури «Київські контракти» та «Годинник П’єра Брульона». Усе це — не просто тло для прогулянки, а справжня культурна екосистема, у якій Київська опера відіграє важливу роль. Тут кожен похід на виставу стає подією — і духовною, і естетичною, і архітектурною водночас.
Живе мистецтво — для всіх поколінь
Нині в театрі працює понад 380 людей — оркестр, хор, оперна й балетна трупи, режисери, художники, освітяни. Театр продовжує ставити вистави, які дивують, надихають і залишають слід у серці. Його знають у всьому світі, ним пишаються вдома, сюди приходять із дітьми, сюди повертаються знову і знову.
Київська опера — це приклад того, як справжнє мистецтво може не просто вижити, а процвітати. Тут звучить голос традиції, ритм сучасності й відлуння майбутнього. І все це — в одному з найгарніших театрів Києва.
