Сквер, де живе театр
Якщо ви гуляєте площею Івана Франка, то неодмінно відчуєте особливу атмосферу — тут усе пронизано духом сцени, акторської пристрасті та творчої самовідданості. У самому серці скверу, навпроти Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, сидить бравий солдат Швейк. Але це не просто персонаж — це Гнат Юра, великий український актор, режисер і театральний керманич, що втілений у бронзі у своїй найулюбленішій ролі.
Пам’ятник Гнату Юрі відкрили у травні 2011 року. Автори — знані скульптори Володимир та Олексій Чепеліки, а архітектурне оформлення належить Борису Писаренку. Ідея обрати саме образ Швейка — надзвичайно точна і тепла: у цій ролі Юра виблискував гумором, пластикою і тонким розумінням сатири.
Людина, яка створила театр
Гнат Петрович Юра — постать, без якої неможливо уявити історію української сцени ХХ століття. Він був не лише блискучим актором, а й першим художнім керівником театру ім. Франка. Саме він відкрив театр у січні 1920 року виставою «Гріх» за Винниченком. І відтоді — майже сорок років — тримав кермо театру, ведучи його крізь буремні десятиліття змін, воєн і політичного тиску.
Юра був режисером, який знав, як зберегти обличчя мистецтва навіть у найтемніші часи. Його творчий доробок — це понад 200 постановок та 100 ролей з української і світової класики. Він грав і ставив Куліша, Карпенка-Карого, Старицького, Шіллера, Горького, Корнійчука. І все це — на сцені, яку сам створив і зберіг.
Театр у кіно і житті
Його акторський хист не обмежувався лише сценою. Юра також знімався в кіно — в ролі Тараса Шевченка, Борулі, Щепкіна, Бонавентури. А ще — викладав у Київському інституті театрального мистецтва, передаючи свій досвід новим поколінням акторів. І жив він зовсім поряд, на вулиці Ольгинській, 2/1 — навпроти того самого скверу, де зараз розташований пам’ятник. Меморіальна дошка на будинку і досі зберігає цю пам’ять.
Легенда і бронза
Скульптурний образ Швейка в пам’ятнику Гнату Юрі передає не просто комічний настрій п’єси, а справжній внутрішній світ актора: доброзичливий, іронічний, глибокий. До того ж, серед «франківців» навіть з’явилася традиція: потерти бляху на ремені бронзового Швейка — на удачу. Кажуть, допомагає!
Простір театральної слави
Площа Івана Франка — це не лише місце, де живе театр. Це цілий культурний мікросвіт у центрі столиці. Поруч із пам’ятником Гнату Юрі в сквері можна побачити й інших героїв української сцени. Неподалік встановлено пам’ятник Миколі Яковченку — актору, якого глядачі обожнювали за його теплі й народні ролі. Тут же — монумент Сергію Данченку, великому реформатору сцени, який теж керував театром імені Франка у важливу для нього епоху. А між цими величними фігурами заховалась крихітна, але дуже символічна міні-скульптурка Давида Марголіна — наче ланка між старою і новою театральною історією.
Усе це оточене зеленню скверу — місця, де хочеться затриматися довше, перепочити на лавці або просто пройтися затишною алеєю. Атмосферу доповнює фонтан перед фасадом театру, який особливо гарно виглядає у вечірніх променях підсвітки. Тут театр виходить назовні, на площу, у місто — і живе разом із ним.
У серці Києва — театр і краса
Зовсім поруч розташовані вулиця Архітектора Городецького, славнозвісний Будинок з химерами, Дім плачучої вдови, Маєток Лібермана, будівля Нацбанку, міні-скульптура «Київська пектораль». У кількох хвилинах — Майдан Незалежності, Хрещатик, найгарячіше серце Києва.
Це місце поєднує минуле й сучасність, камінь і живу енергію мистецтва. Тут можна не лише побачити, а й відчути історію українського театру, подивитися на світ очима великого Гната Юри — і, можливо, трішки наблизитися до тієї непідробної пристрасті, з якою він служив сцені все своє життя.
