У затишку старої вулиці Саксаганського
Серед шумного й сучасного Києва, де хмарочоси виростають поруч зі сторічними фасадами, є місце, що зберігає тишу і натхнення минулого. Будинок №97 на вулиці Саксаганського — це не просто будівля, а справжня скарбниця пам’яті. Саме тут, у різні роки з 1890 по 1910, мешкала Леся Українка — одна з найпотужніших постатей української літератури. У 1962 році в цьому будинку було відкрито музей, що став живим осередком її душі, слова і духу.
Де минуле оживає у кожній кімнаті
Музей розмістився у десяти кімнатах старого будинку. Кожна з них — це окрема історія, частина великої картини життя родини Косачів. На першому поверсі, за спогадами Ізідори Косач, сестри поетки, вдалося відтворити атмосферу сімейного дому: їдальня з родинним затишком, вітальня, кімната брата Миколи, спальня матері — Олени Пчілки, і, звісно, кімната самої Лесі Українки.
Предмети, які збереглися в інтер’єрах, не просто відтворюють побут — вони говорять. Вишивки, що їх збирала Олена Пчілка, срібний посуд Климента Квітки, вазочка з Лесиних мандрівок — усе це ніби шепоче про щоденне життя, звички, мрії й боротьбу цієї незламної жінки.
На другому поверсі — хроніка великої долі
Піднявшись вище, відвідувач опиняється серед архівних фото, рукописів, першодруків, особистих речей Лесі Українки. Цей простір — як подорож крізь епоху, що показує не лише поетку, а й сестру, доньку, подругу, жінку. Тут є місце і для її кохання, і для її хвороб, і для її мужності. У кожному експонаті — жива нитка до її поезії.
У центрі культурного Києва
Окрім своєї внутрішньої сили, музей має й дуже вигідне розташування. Усього за кілька хвилин — станція метро «Університет», Ботанічний сад імені академіка Фоміна, бульвар Тараса Шевченка, який щодня проходять тисячі киян. Трохи далі — Володимирський собор, величний і спокійний. А поруч — Національний педагогічний університет імені Драгоманова, Київський університет імені Тараса Шевченка, парк Шевченка, Музей Ханенків та багато інших визначних місць.
Чому варто прийти саме сюди
Музей Лесі Українки — це не лише про літературу. Це про силу духу, про родину, про культурну енергію, яка живе й досі. Це про те, як багато може змінити одна людина. І про те, як важливо зберігати пам’ять не лише у книгах, а й у стінах, де вона творилась.
У кожному куточку цього будинку — тиша, яка говорить. І щоб почути її, треба просто прийти й відчути.
