Церква Миколи Притиска вважається однією з найдавніших пам’яток, що розташовані на Подолі та збереглися до нашого часу. За одними джерелами вона була побудована у 1631 році, за іншими – у 1695-1707 роках за кошти мецената – київського міщанина, що в ті часи був відомим під прізвиськом Залізний Грош. Церква невелика за розміром, але дуже гарно передає стиль українського бароко та нагадує хрещаті дерев’яні храми.
Походження назви
Невідомо, чому церкві дали саме таку назву, але існують дві теорії щодо її походження. Згідно з першою, назва походить від слова «притика», тобто «причал». В ті часи на Подолі жили люди, що активно займалися торгівлею, а Святий Миколай завжди оберігав моряків, торговців та купців.
У другій версії йдеться про те, що назва церкви пов’язана з великим чудом. Є історія, яку кияни розповідають вже багато років: однієї ночі до церкви проник злодій та намагався втекти з награбованим через вікно, однак він був притиснутий іконою Святого Миколая. В такому вигляді він був знайдений на ранок прихожанами.
Історичні витоки
На тому місці, де сьогодні стоїть церква, ще за часів Київської Русі був храм, присвячений Святому Миколаю, тому його розташування є історичним. У 16 столітті звели нову дерев’яну церкву, яка зберегла назву попередньої. Перша письмова згадка про неї з’явилася в 1612 році. Відомо, що під час великої пожежі на Подолі у 1651 році ця церква згоріла. Доля церкви Миколи Притиска була непростою: навіть кам’яна будівля багато разів зазнавала руйнувань через вогонь. Після пожежі 1718 року, завдяки фінансовій підтримці небайдужих киян, церкву відновили у 1750 році. Особливо руйнівною для храму стала пожежа 1811 року, коли вогонь знищив увесь Поділ. В результаті цієї катастрофи обгорілі стіни церкви понад десять років залишалися без даху.
Відновлення та реставрації
Реставрація храму та дзвіниці була проведена за проєктом архітектора Андрія Меленського з дотриманням оригінальних архітектурних форм. На початку 20 століття храм був суттєво оновлений, але у 1909 році він знову постраждав від пожежі.
Радянський період і новітня історія
У радянський час богослужіння в церкві тривали до 1935 року, адже там служив і проживав митрополит УАПЦ Іоан Павловський. У 1935 році настали тяжкі часи для багатьох храмів Києва. Церкву закрили та перетворили на приміщення для бавовняно-прядильної фабрики. З 1977 року розпочалася реставрація храму, проте у 1983 році його частина обвалилася через ґрунтові води. Реставраційні роботи тривали до 1990 року, після їх завершення оновлену будівлю передали громаді Української Православної Церкви.
Церква розташована на вулиці Хорива, 5а.
