Укриття тепер мають закладати ще на етапі планування та проєктування
В Україні запрацювали нові правила, які мають змінити сам підхід до захисної інфраструктури. Якщо раніше укриття часто сприймалося як щось, що доводиться шукати вже після появи будинку, школи чи великого громадського об’єкта, тепер питання безпеки повинне враховуватися значно раніше — ще під час планування території та підготовки проєкту.
Основні положення нового закону набули чинності 8 вересня 2026 року. Документ посилює вимоги до забудовників, проєктувальників і місцевої влади та передбачає розширення фонду захисних споруд. Йдеться не лише про нові стаціонарні укриття, а й про споруди подвійного призначення, мобільні конструкції, відновлення старих сховищ і створення публічних місць захисту, доступних для всіх.
Без укриття великий новий об’єкт уже не можна буде проєктувати так, як раніше
Одна з ключових змін стосується нового будівництва. Для визначених законом категорій об’єктів наявність захисної споруди або приміщення подвійного призначення має враховуватися ще в проєкті. Для житлового сектору це стосується насамперед великих багатоквартирних будинків, гуртожитків і готелів відповідних класів наслідків, де постійно або періодично перебуватиме значна кількість людей.
Тобто теза про те, що укриття тепер мають бути буквально в кожній новобудові, є спрощенням. Закон не означає, що спеціальне сховище доведеться облаштовувати в кожному приватному будинку. Його логіка інша: об’єкти, розраховані на велику кількість мешканців або відвідувачів, більше не повинні зводитися без заздалегідь продуманого рішення, де ці люди перебуватимуть у разі небезпеки.
Такий самий принцип поширюється на нові школи, медичні заклади, установи соціального захисту та центри надання адміністративних послуг. Окремі вимоги встановлюються для великих транспортних вузлів, об’єктів метрополітену, аеропортів, портів і будівель громадського призначення з великою кількістю людей.
Для Києва це може бути особливо помітно. Столиця продовжує забудовуватися великими житловими комплексами, де одночасно живуть тисячі людей. У багатьох випадках після заселення мешканцям доводиться самостійно з’ясовувати, чи можна вважати паркінг укриттям, де розташована найближча захисна споруда і скільки часу до неї йти. Нові правила мають переносити це питання на етап, коли будинку ще фактично немає.
Укриття повинні враховувати не тільки всередині будівлі, а й у плануванні районів
Закон змінює підхід і на рівні міста. Захисна інфраструктура має враховуватися у містобудівній документації, тобто під час планування розвитку районів, нових кварталів і територій, які лише готують під забудову.
Для громади це означає необхідність оцінювати не просто кількість укриттів у місті, а їхню реальну доступність. Одне сховище на карті мало що змінює, якщо до нього потрібно довго йти або воно знаходиться за кількома великими дорогами. Тому нові правила дають можливість планувати захисні об’єкти з урахуванням того, де живуть люди, де вони працюють, навчаються, користуються транспортом і проводять час.
Окремий напрям — укриття публічного доступу. Їх мають створювати на територіях, куди без додаткових дозволів можуть потрапити різні категорії населення. Це принципово відрізняється від сховища на території закритого підприємства чи приміщення, яке фактично доступне тільки мешканцям одного будинку.
Місцева влада також повинна працювати з уже існуючим фондом. Якщо захисна споруда залишилася після ліквідації підприємства, фактично стала безхазяйною або була пошкоджена, громада має вирішувати питання її подальшого використання й за потреби відновлення. Для старих районів Києва це може бути не менш важливо, ніж нове будівництво: вільної землі там мало, тому повернути до життя старе сховище іноді реальніше, ніж знайти місце під нове.
Біля зупинок і в парках можуть встановлювати мобільні укриття
Ще одна зміна стосується місць, де люди перебувають просто неба і де поблизу може не бути повноцінного стаціонарного укриття. Закон дозволяє ширше використовувати первинні, або мобільні, захисні споруди.
Їх можна встановлювати на транспортних зупинках, у парках, місцях відпочинку, на відкритих громадських територіях, а також біля окремих підприємств та об’єктів критичної інфраструктури. Ідея полягає в тому, щоб створити хоча б базовий захист у точках, де регулярно накопичується велика кількість людей і звідки неможливо швидко дістатися до капітального сховища.
При цьому закон не означає появу мобільного укриття на кожній зупинці. Де саме вони потрібні, визначатимуть уповноважені органи залежно від ситуації на конкретній території. У великому місті такими місцями можуть стати транспортні пересадочні вузли, популярні парки, великі площі або райони з очевидним дефіцитом стаціонарних захисних споруд.
Для Києва цей формат може бути особливо актуальним у тих локаціях, де повітряна тривога регулярно застає людей між домом, роботою та транспортом. Повноцінне підземне сховище неможливо швидко побудувати всюди, тоді як мобільна конструкція дає змогу хоча б частково закрити найбільш проблемні точки.
Нові укриття мають бути придатними для різних людей
Захисна споруда не виконує свою функцію повноцінно, якщо частина людей фізично не може до неї потрапити. Тому в нових проєктах мають враховуватися потреби маломобільних груп населення.
Мова йде про людей на кріслах колісних, літніх мешканців, батьків із маленькими дітьми та всіх, для кого круті сходи, вузький прохід або складний маршрут можуть стати серйозною перешкодою. Для нового будівництва доступність повинна бути передбачена одразу, а не додаватися після відкриття об’єкта у вигляді тимчасових рішень.
Паралельно у законодавстві з’являється поняття захищеного простору — спеціально спроєктованої частини будівлі, конструкції якої мають краще захищати людей від непрямих наслідків ураження. Такі приміщення можуть передбачатися у житлових і громадських будівлях. Водночас вони не прирівнюються автоматично до повноцінного сховища і не замінюють його там, де закон вимагає саме захисну споруду.
Місцева влада отримує більше відповідальності за безпеку громад
Новий закон стосується не тільки будівництва. Він також передбачає можливість створення центрів безпеки — спеціальних об’єктів, де в одному місці можуть працювати різні служби реагування.
У таких центрах можуть розміщувати пожежно-рятувальні підрозділи, екстрену медичну допомогу, поліцейські станції та інші служби, необхідні конкретній громаді. Такий підхід особливо логічний для територій, де швидкість реагування значною мірою залежить від відстані між населеним пунктом і найближчим підрозділом.
У школах можуть створювати класи безпеки, зокрема мобільні. Їх використовуватимуть для навчання дітей діям під час пожеж, надзвичайних ситуацій, мінної небезпеки та інших загроз.
Для Києва найскладніша частина починається після ухвалення закону
Сам по собі новий закон не означає, що вже завтра в столиці з’являться сотні нових укриттів. Він радше змінює правила, за якими місто має розвивати цю систему далі.
Для нових великих об’єктів безпеку тепер потрібно продумувати ще під час проєктування. Для вже забудованих районів місто має шукати інші рішення: створювати публічні укриття, відновлювати старі споруди, встановлювати мобільні конструкції там, де вони справді потрібні, і оцінювати не формальну кількість місць, а їхню доступність для людей.
Тому головне питання тепер не в тому, що написано в законі, а в тому, наскільки швидко ці норми перетворяться на реальні об’єкти. Чи почнуть забудовники закладати якісні укриття як звичну частину нового ЖК. Чи визначить місто райони, де людям досі фактично нікуди йти під час тривоги. Чи з’являться публічні та мобільні захисні споруди саме там, де вони потрібні найбільше.
Зміна, по суті, проста: укриття більше не повинне бути проблемою, про яку згадують уже після відкриття будинку, школи або громадського простору. Його мають закладати в саму логіку майбутньої забудови — так само, як дороги, комунікації та іншу базову міську інфраструктуру.
