Загроза мостам Києва: плани РФ і реальність
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року питання мостів Києва стали одним із найважливіших у військовому та суспільному дискурсі. Вже 26 лютого, коли Київ опинився на межі оточення, всередині українського керівництва лунали заклики «підірвати мости і відрізати лівий берег від правого». Проте Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний рішуче відкинув цю пропозицію. Таким чином, від самого початку війни українська влада усвідомлювала, що мости є стратегічною артерією столиці і не погодилася їх руйнувати.
Натомість у російському керівництві та розвідслужбах ідея використання ударів по мостах Києва періодично фігурувала в аналітичних висновках і «витоках». Впродовж 2022–2025 років у медіа та розвідувальних каналах з’являлися повідомлення про те, що мости через Дніпро у столиці потенційно включені до пріоритетних цілей ворога. Зокрема, влітку 2025 року моніторингові ресурси зафіксували, що до переліку можливих об’єктів потрапили всі головні київські переправи: Північний міст, Рибальський залізничний, міст Патона, Дарницький та Південний міст. За даними ЗМІ, росіяни перейшли до «точкових» атак невеликими групами ракет і дронів замість масованих ударів кількома літаками одночасно. Ці повідомлення свідчать про наполегливе ціле ворога ускладнити сполучення між берегами Дніпра та підірвати транспортну інфраструктуру столиці.
Реальні удари по мостах у Києві
Станом на середину 2025 року жоден із великих мостів через Дніпро в Києві не зазнав прямих руйнувань внаслідок російських ударів. Не зафіксовано жодної офіційної інформації про руйнування чи серйозні пошкодження Північного, Метро-, Патона, Дарницького чи Південного мостів у Києві. Усього відомо лише поодинокі випадки випадкового ураження інфраструктури під час загальних обстрілів міста. Наприклад, у жовтні 2022 року уламок російської ракети впав поруч зі «Скляним мостом» у центрі Києва і розбив кілька фрагментів скляної підлоги. Тоді кияни пошкоджені елементи мосту демонтували і замінили (було пошкоджено 18 панелей підлоги та 143 перильних склопакети). Проте це був швидше побічний ефект загального ракетного обстрілу столиці, а не прицільна атака на міст. Щодо великих транспортних мостів через Дніпро, то їх донині не торкнулися прямі влучання ворога.
Стратегічний сенс ударів по мостах
Мости через Дніпро мають величезне стратегічне значення. Вони забезпечують сполучення між густонаселеними районами столиці, через них іде велика частина комунікаційних, логістичних та тилових маршрутів. Навмисне руйнування мостів могло б ускладнити постачання військових підрозділів, доставки гуманітарних вантажів та евакуацію цивільних. Зокрема, військові експерти звертають увагу, що знищення головних переправ звужуватиме можливості використання лівого берега для транспортування, збільшуючи навантаження на мости західніше чи північніше міста. Натомість окупанти отримали б психологічний ефект – паніку серед населення і деморалізацію захисників. Як зауважив генерал-лейтенант Ігор Романенко, масовані удари по мирному Києву мають на меті «зламати морально-психологічний дух киян». Таким чином, хоча мости самі по собі не є житловими будівлями, їхня руйнація викликала б відчуття безпорадності: «в принципі це терористичний акт, спрямований на цивільних» (коментар Ігоря Романенка).
Водночас військові аналітики застерігають, що з технічної точки зору знищити міцний міст дуже складно. Український експерт Олег Жданов пояснює: щоб суттєво пошкодити великий міст, Росія мусить витратити значну кількість ракет і кумулятивних засобів. Він нагадав, що самі українські війська довгий час били по Антонівському (грузинському) мосту в Херсоні, аби його «сильно послабити», тобто знищення – завдання ресурсозатратне. Жданов переконаний, що окупанти в такий спосіб втратили б ефективність інших ударів і тому частіше зосереджуються на критичній інфраструктурі. У цілому експерти вважають, що прямі удари по мостах Києва доцільні хіба у випадку повного і тривалого блокування столиці, але наразі Росія більше орієнтується на терористичні удари по цивільним цілям та підприємствам з метою викликати максимальний страх.
Технічна можливість враження цілей
Російська Федерація має у своєму розпорядженні різноманітні засоби повітряного нападу, кожен з яких відіграє свою роль у потенційній атаці на укріплену інфраструктуру.
Гіперзвукові/балістичні ракети: Підхід “кувалди”
Ці системи озброєнь призначені для ураження найбільш захищених та стратегічно важливих цілей, де головним завданням є гарантоване подолання систем протиракетної оборони.
- 9-А-7660 “Кинджал”: Аеробалістична ракета, що запускається з літаків-носіїв МіГ-31К або Ту-22М3. Її ключовими характеристиками є надзвичайно висока швидкість (до 10 Махів, або близько 14 700 км/год) та здатність маневрувати на всій траєкторії польоту. Ці властивості мінімізують час реакції для систем ППО та ускладнюють перехоплення. Велика бойова частина та висока кінетична енергія роблять “Кинджал” ефективним засобом для руйнування масивних бетонних та сталевих конструкцій, таких як опори мостів.
- 9М723 “Іскандер-М”: Оперативно-тактичний ракетний комплекс, що використовує квазібалістичну ракету. Ракета летить по непередбачуваній траєкторії, інтенсивно маневруючи на кінцевій ділянці, що ускладнює її ураження. Висока точність, що забезпечується комбінацією інерціальної, супутникової та оптичної систем наведення (кругове імовірне відхилення становить 5–7 метрів), дозволяє цілеспрямовано бити по критичних елементах конструкції мосту. Бойова частина масою 480 кг здатна завдати серйозних пошкоджень.
Застосування таких систем, як “Кинджал” та “Іскандер-М”, проти мостів у Києві є не просто тактичною дією, а стратегічною операцією. Їхня цінність полягає не стільки в точності (міст є великою статичною ціллю), скільки у здатності прорвати або перенаситити навіть найсучасніші системи ППО. Тому використання таких ракет свідчитиме про найвищий рівень стратегічних намірів противника, спрямованих на досягнення значного військового або психологічного ефекту.
Крилаті ракети: Загроза на низьких висотах
Крилаті ракети є основним інструментом для завдання ударів на велику глибину та призначені для подолання ППО шляхом польоту на гранично малих висотах.
- “Калібр” (3М-14): Ракета морського базування з дальністю ураження до 2500 км.7 Її головна перевага — здатність летіти на висоті 10–20 метрів над поверхнею, огинаючи рельєф місцевості, що робить її виявлення наземними радарами вкрай складним завданням.
- “Іскандер-К” (Р-500): Наземний аналог “Калібра”, що використовує крилату ракету, здатну летіти на висоті до 7 метрів над землею на кінцевій ділянці.
Ці ракети є інструментами для виснаження та перенасичення оборони. Хоча бойова частина масою 450 кг є значною, головна загроза крилатих ракет полягає у можливості їх масованого запуску з різних напрямків. Такий підхід ускладнює роботу ППО, змушуючи її одночасно відстежувати та вражати численні низьколітаючі цілі. У рамках комплексної атаки хвилі крилатих ракет можуть бути використані для “розкриття” позицій ППО та виснаження її боєкомплекту, створюючи таким чином “коридор” для удару більш потужними балістичними ракетами по головній цілі.
Баражуючі боєприпаси: “Докучлива” зброя зі стратегічними наслідками
- Shahed-136/Герань-2: Іранський дрон-камікадзе, що характеризується низькою швидкістю (близько 185 км/год), польотом на малій висоті та відносно невеликою бойовою частиною (40–50 кг).
Фундаментально, боєприпас типу Shahed-136 не здатний зруйнувати основні несучі конструкції великого мосту зі сталі та залізобетону. Його бойова частина занадто мала для цього. Однак його стратегічна роль полягає не в руйнуванні, а у виснаженніресурсівпротиповітряноїоборони. Вартість одного такого дрона є мізерною порівняно з вартістю сучасної зенітної ракети. Противник може запускати їх десятками, змушуючи захисників витрачати дорогий боєкомплект на дешеві цілі. Хоча вони не можуть зруйнувати опору чи проліт мосту, вони потенційно здатні пошкодити вторинні елементи: контактну мережу на залізничних мостах, системи сигналізації, дорожнє покриття або створити психологічний ефект “прорваної” оборони. Таким чином, вони є важливим елементом у плануванні комплексної, багаторівневої атаки.
Військово-технічні можливості Росії
РФ зараз має великий запас далекобійної зброї. За даними української розвідки, на середину 2025 року у Росії було близько 600 балістичних ракет «Іскандер-М», понад 100 гіперзвукових «Кинджалів», близько 300 наземних крилатих «Іскандер-К», понад 300 авіаційних Х-101, понад 400 морських «Калібр», а також 700 комплексу «Онікс/Циркон». Загалом на озброєнні залишаються й сотні радянських зенітних ракет С-300/400 (≈11 тис. одиниць), які Росія регулярно застосовує у ролі тактичних СДЗ. Щомісяця російська промисловість виготовляє десятки подібних високоточних ракет, тож вилітати ударним угрупованням Кремль може і надалі. Окрім ракет, у РФ налагоджено постійне постачання ударних БПЛА (насамперед іранських «Shahed»). За один тиждень ворог запускав понад 1800 ударних дронів та десятки ракет різних типів. Джерела свідчать, що ці дрони запускаються з кількох напрямків (наприклад, із російських аеродромів і з окупованих територій). Таким чином, РФ має як «запаси» зброї, так і можливості для одночасного запуску масштабних ударних хвиль, які потенційно можуть уразити й київські мости. Проте точність таких атак невисока – росіяни часто використовують «нерозумні» комплекси (місяцями зенітні ракети, боєголовки із системою самонаведення, випущені із стратегічної авіації), і багато цілей збивається ППО.
Ефективність української ППО та її перспективи
Українська протиповітряна оборона значно посилилася у 2024–2025 роках за рахунок поставок від західних партнерів. Окрім радянських ЗРК С-300/400, Збройні сили отримали кілька батарей Patriot, систем NASAMS, IRIS-T та британських Starstreak. Також улітку 2025-го до оборони почала залучатися британська система «Raven» (модернізований «Бук» на шасі Supercat з ракетами ASRAAM). За оцінками британських військових, «Raven» за ~400 пусків знищив близько 70% спрямованих на нього дронів. В Україні вже встановлено 8 таких систем і готують до передачі ще 5, що значно підвищило здатність збивати «Shahed».
Натомість поставки найбільш вражаючих систем (Patriot) затримуються через виробничі та політичні чинники. За повідомленнями, США й Німеччина домовляються про постачання двох нових батарей Patriot до України, а президент США заявляв, що почне їх відправку за кошти Європи. Якщо ці батереї надійдуть, спроможність ППО захистити столицю зросте. Проте поки що щоденні обстріли свідчать, що українська ППО відбиває більшість ракет і дронів, але не всі. Поки що ефективність ППО висока (значна частина ворожих засобів збивається), але у 2025 році вона все ще далека від ідеалу і багато в чому залежить від подальших поставок — вочевидь, Україна нарощуватиме власні «протиракетні» ресурси, але поки що перевага РФ у кількості засобів удару залишається високою.
Геополітичний контекст
Рішення Кремля щодо ударах по інфраструктурі Києва тісно пов’язані з міжнародною політикою та обставинами всередині Росії. Підтримка України з боку Заходу (фінансова, військова) змінюється в залежності від виборів та політичної кон’юнктури. Наприклад, у США 2024 року відбулися вибори, і сигнали про майбутні поставки потужних засобів ППО (Patriot) подають як коливання політики — це може заохотити або стримати подальші удари. Німеччина заявила, що згодна придбати дві батареї Patriot для України і навіть планує купити комплекс IRIS-T SLM («Typhon») для наших потреб. Ці політичні домовленості свідчать, що, з одного боку, Україна отримає більше захисту; з іншого — Росія може реагувати на це шуканням нових способів відплати (зокрема, інтенсивнішими ударами).
Внутрішня ситуація в РФ також важлива. Аналітики звертають увагу, що Путін залишається готовим заплатити «дуже високу ціну» за продовження війни, використовуючи підтримку Китаю, Ірану та КНДР. Кульмінацією цього став день 16–17 червня 2025, коли російські чиновники та так звані «військові блогери» закликали розпочати нову хвилю ударів по Україні, аби «покласти край переміщенню і прийому допомоги» Києвом. Це показує: у разі значного тиску (наприклад, успіхів України на фронті або великих міжнародних інвестицій в оборону) російське керівництво може використати атаки по цивільній інфраструктурі в якості меседжу страху та тиску.
Аналіз вразливості кожного мосту
Кожен міст у Києві має унікальний набір стратегічних, конструктивних та вразливих характеристик, що вимагає індивідуального аналізу.
Північний міст
Північний міст з’єднує правобережну Оболонь із лівобережною Троєщиною й залишається важливою частиною міської інфраструктури Києва. Його військова цінність — помірна: міст не має залізничної колії, тому непридатний для транспортування важкої техніки, хоча може використовуватись для переміщення особового складу. Конструктивно це однопілонний вантовий міст, уразливий до високоточного удару по пілону чи вузлах кріплення вантажних канатів — у такому разі можливе повне руйнування головного прольоту. Ймовірність атаки оцінюється як середня: міст не є пріоритетним військовим об’єктом, однак може стати мішенню через свою впізнаваність і значення для цивільного руху.
Міст Метро
Міст Метро — унікальна двоярусна конструкція, що поєднує автомобільний рух і лінію київського метрополітену, є критично важливою артерією для мобільності міста. Через це його військово-логістична цінність — висока, адже руйнування метрополітену паралізувало б один із головних способів пересування киян і спричинило б масштабний психологічний ефект. Конструктивно міст є арково-консольним зі збірного залізобетону, зведеним ще в 1960-х роках. Наразі він перебуває в передаварійному стані, з істотними пошкодженнями бетону та арматури, що робить його надзвичайно вразливим навіть до непрямих ударів. Ймовірність атаки — висока: міст має символічне значення і слабку фізичну стійкість, тож може стати мішенню навіть для не надто потужного боєприпасу з метою створення хаосу в столиці.
Міст Патона
Міст Патона — одна з головних автомобільних переправ між центром Києва та лівим берегом. Він є частиною Малої окружної дороги, тож його військово-логістична цінність — висока: руйнування мосту різко ускладнить рух транспорту та призведе до перевантаження інших переправ. Конструкція — суцільнозварений сталевий балковий міст, зведений у 1953 році. Станом на сьогодні міст перебуває в аварійному стані: через критичну корозію товщина металевих елементів зменшилася майже вдвічі, що робить його надзвичайно вразливим навіть до помірного ураження. Ймовірність атаки — висока: відома технічна слабкість може бути використана ворогом як легка можливість для демонстрації «ефективного удару» з великим пропагандистським ефектом.
Дарницький міст
Дарницький міст — найновіший і найміцніший залізнично-автомобільний міст у Києві, який має ключове значення для оборонної логістики. Його військово-логістична цінність — дуже висока, адже саме через нього проходить основний потік залізничних перевезень, зокрема військових ешелонів, із заходу на схід. Руйнування мосту стало б справжнім логістичним ударом по спроможності ЗСУ утримувати фронт. Сучасна сталева конструкція (будівництво завершено у 2023 році) робить міст дуже стійким до уражень — для його знищення знадобиться кілька потужних і надточних боєприпасів. Ймовірність атаки — висока, попри складність її реалізації: стратегічна вигода настільки велика, що ворог може піти на серйозні витрати, аби досягти результату, особливо в умовах ескалації чи спроби зламати хід війни.
Південний міст
Південний міст — важлива двоярусна переправа, що поєднує шість смуг автомобільного руху та лінію метрополітену, водночас є частиною міжнародного транспортного маршруту E40. Він з’єднує Київ із проспектом Бажана, який веде до аеропорту «Бориспіль», тому його військово-логістична цінність — дуже висока. Руйнування цього мосту означало б одночасне переривання транспортного сполучення з головним аеропортом країни, порушення роботи метро та серйозний збій у міжнародній логістиці.
Конструкція — вантовий міст із єдиним масивним пілоном, який є ключовою вразливою точкою. Успішне ураження пілона або верхнього ярусу може призвести до масштабного руйнування. Ймовірність атаки — висока, оскільки об’єкт має стратегічне значення подвійного призначення і є надзвичайно привабливою ціллю для ворога, попри складність ураження.
Подільсько-Воскресенський міст
Подільсько-Воскресенський міст — один із наймасштабніших інфраструктурних проєктів Києва. Він має низьку військово-логістичну цінність, адже станом на 2025 рік не повністю інтегрований у транспортну мережу, з обмеженим рухом і відсутністю з’їздів для вантажного транспорту. У майбутньому міст стане важливою артерією, однак наразі не є критичним елементом міської логістики.
Конструкція — сучасна, масивна й дуже стійка, що знижує вразливість майже до нуля. Водночас незавершеність інфраструктури робить його другорядною ціллю. Ймовірність атаки — низька: з точки зору противника, знищення цього об’єкта не дасть жодного відчутного ефекту, тоді як ресурс на його ураження буде значним.
Рибальський залізничний міст
Рибальський залізничний міст — старіший, одноколійний, але критично важливий об’єкт військової логістики у Києві. Він є частиною залізничного кільця та забезпечує вантажні перевезення, зокрема військового призначення. Як резерв до Дарницького мосту, він має дуже високу стратегічну цінність — одночасне виведення з ладу обох переправ фактично зупинить залізничне сполучення через Дніпро в столиці.
Конструкція — фермова, частково модернізована, але менш міцна, ніж у сучасних мостів. Вразливість — середня: достатньо одного потужного удару по ключових елементах, аби зупинити рух, особливо через одноколійність. Ймовірність атаки — висока, адже з точки зору ворога це — логістичне “вузьке горло”, ураження якого може дати серйозну перевагу при мінімальних витратах.
Наслідки успішного удару
Якщо навіть уявити собі, що Росії вдалося сильно пошкодити один з мостів Києва, це мало б негайні і довготермінові наслідки. По-перше, суттєво ускладнилася б логістика: усі транспортні потоки (військові підкріплення, евакуація поранених, гуманітарні конвої) з лівого на правий берег і навпаки мусили б об’їжджати десятки кілометрів, збільшуючи час і витрати. Подібні дії фактично ізолювали б частину міста і могли створити проблеми із забезпеченням мешканців критичною інфраструктурою (електропостачання, вода, медицина).
По-друге, цивільна інфраструктура страждала б напряму: оскільки більшість мостів – двоповерхові (метро+авто) або багатосмугові, їх руйнування заблокувало б як автомобільне, так і громадський транспорт. Це викликало б затори, зриви графіків та інші побутові незручності для мільйонів людей. По-третє, психологічний ефект не можна недооцінювати: атака на символи столиці (мости – «ворота до міста») спричинила б паніку і зневіру. Як підкреслив Ігор Романенко, навіть сам факт потужної загрози і обстрілу житлових районів спрямований на «злам морально-психологічного духу киян». Якщо ж міст було б частково чи повністю зруйновано, це показало б неможливість захисту ключової інфраструктури і дало б Кремлю можливість відзвітувати про «успіхи» – що неодмінно вплинуло б на суспільну мораль.
Оцінки експертів та прогнози
Багато західних аналітичних центрів і розвідувальних служб наголошують, що Росія буде утримувати високий рівень атак принаймні в коротко і середньостроковій перспективі. За даними ISW, Росія проводить масовані комбіновані удари десятками крилатих ракет та сотнями дронів (треті за інтенсивністю з початку війни були червневі удари 2025 року). Ці огляди вказують, що Москва має намір «накручувати» тиск доти, доки Україна не втратить можливість протистояти. З іншого боку, довгострокова стійкість РФ залежить від ресурсів: оскільки Україна отримує нові батареї ППО, а Росія виснажує свій арсенал, частота успішних атак може знижуватися.
В офіційних оцінках США і союзників також йдеться про готовність Кремля продовжувати удари «в дуже великому обсязі», навіть якщо війна затягнеться. Так, у американському звіті 2025 року зазначено, що Путін «готовий платити дуже високу ціну» за війну. Росія, за оцінками розвідки, «адаптивно та стійко» нарощує свої можливості (частково завдяки підтримці Пекіна та Тегерана) і має достатньо сил, щоби завдавати ударів у глибину. Це свідчить, що до кінця 2025-го — 2026-го Москва, ймовірно, не відмовиться від тактики залякування через удари по інфраструктурі. Втім, прямі прогнози щодо саме ударів по мостах Києва не поширюються, тож доводиться спиратися на аналіз мотивів і ресурсів. У цілому, військові аналітики припускають, що РФ зберігає значний потенціал і має стимул здійснювати подібні атаки, особливо коли відчуває стратегічну кризу або хоче вплинути на настрій у світі.
Висновки
Інформація про російські плани вдарити по київських мостах залишається уривчастою і здебільшого базується на непідтверджених джерелах і розвідувальних витоках. Офіційних підтверджень від військових чи розвідки України щодо конкретної готовності таких атак не публікують. Наразі фактичних ударів по мостах через Дніпро у Києві не було, хоча падіння уламка біля Скляного мосту показало, що ворог не гребує уражати елементи міської інфраструктури. У той же час, у разі ескалації загрози можна очікувати збільшення кількості перехоплень і активних заходів оборони довкола Києва – Україна вже створила ефективний простір ППО у столиці. Експерти вважають, що з технічного погляду для повного руйнування мостів потрібно випустити величезну кількість боєприпасів (що малоймовірно зважаючи на успішність нашої ППО). Водночас психологічний вплив таких ударів на населення – очевидно небезпечний.
Поки ж основною метою атак росіян залишаються критичні й житлові об’єкти, а мости Києва служать скоріше мотивацією до посилення оборони, ніж реальними «лашефами» агресора. Проте ситуація залишається динамічною: моніторинг свідчить, що мости Києва лишаються в полі зору ворога, тож готовність обороняти критичні переправи необхідно постійно підтримувати на високому рівні.
В короткостроковій перспективі (2025 рік) ймовірність ударів по київських мостах залишається відчутно підвищеною. Вона зумовлена незмінними мотивами (порушити логістику, деморалізувати населення) і наявністю необхідних засобів (запас ракет і дронів, ухвалені рішення про масштабні удари). Водночас успіх таких ударів значною мірою залежатиме від ефективності ППО: з урахуванням майбутніх постачань Patriot, IRIS-T та інших систем захист може значно покращитися.
В середньостроковій перспективі (2026–2027 роки) ймовірність залежатиме від двох протилежних чинників. З одного боку, поступове «вигоряння» запасів російських ракет і дронів (навряд чи виробництво зможе стабільно компенсувати втрати) та підсилення української ППО знизять готовність Кремля проводити великі хвилі ударів. З іншого боку, якщо конфлікт у цей період продовжиться, а західна підтримка раптово ослабне, Москва може знову активізувати напади на критичну інфраструктуру, аби виграти час чи тиснути на переговори. Важливим маркером буде політична ситуація (у США та ЄС) і результати військових операцій на фронті.
З огляду на це можна зробити припущення: у 2025 році ймовірність принаймні поодиноких ударів по мостах Києва – помірно-висока, а в 2026–2027-х вона може залишатися помірною, якщо конфлікт затягнеться. Таким чином, захист мостів і столиці загалом потрібно тримати на найвищому рівні; їхньому пошкодженню/руйнуванню потрібно протидіяти всіма доступними засобами ППО та контршпигунства.
