Територія, яка бачила все
Колись тут гриміли двигуни, працювали тисячі людей, і день у день сходили з конвеєра мотоцикли, що продавалися по всьому світу. Потім усе зупинилося. Цехи спорожніли, вікна були вибиті, а величезна індустріальна ділянка перетворилась на мовчазний уламок минулого. Але історія цієї території не закінчилася — навпаки, вона почалася заново.
Від конвеєрів до кодингу
Початок був гучним: у 1945-му на базі післявоєнних майстерень запрацював мотоциклетний завод. Спочатку — збірка з імпортних частин, далі — власні моделі. Мотоцикли «Дніпро» стали візитівкою радянської техніки й їх охоче купували за кордоном. У найкращі роки тут працювали понад 10 тисяч людей. Завод мав не лише виробництво, а цілу соціальну систему — гуртожитки, медпункти, дитячі садки, спортивні клуби. Це був окремий світ.
Але вже в 1990-х усе покотилося вниз. Ринок змінився, держава відступила, конкуренти з Японії та Китаю захопили попит. Виробництво не витримало — і згодом на місці величезного підприємства залишився тільки простір із розбитими дахами, іржею на фермах і вітром у порожніх цехах.
Зруйноване — не означає втрачено
У 2015 році ця територія знову потрапила у фокус уваги. Але тепер її розглядали не як «залишки минулого», а як майданчик для нового мислення. Ідея створити інноваційний простір належала українському підприємцю, який після поїздок у технопарки Європи вирішив, що Україні теж потрібне місце, де народжуються ідеї, розвиваються стартапи й твориться майбутнє.
Мета була амбітна: не забудувати все житлом чи ТРЦ, а створити живу екосистему — із технологіями, людьми, подіями, навчанням, мистецтвом. Саме так народився UNIT.City.
Новий простір, який пам’ятає старе
Проєктом займалися польські та українські архітектори. Їхнє головне завдання — не стерти історію, а зберегти її сліди. Частину старих індустріальних будівель залишили — цегляні корпуси, бетонні труби, навіть старий димар. Усе це стало частиною нового міського ландшафту. Поруч виросли скляні куби з терасами й сонячними панелями, простори для роботи, навчання, подій.
Окремий акцент — той самий димар, якому дали друге життя. Його перетворили на світлову інсталяцію — «Маяк інновацій». Увечері з нього б’є промінь у небо, а всередині працює мініпланетарій. Це не просто символ — це міст між минулим і тим, що буде.
Як розвивалося місто в місті
UNIT.City почав із малого. У 2016-му запрацювала перша школа програмування — UNIT Factory. Потім відкривалися хаби, лабораторії, нові будівлі. За кілька років з’явилася власна операційна система TINU для керування сервісами, запустився сервіс електрокарів, платформа для стартапів, підтримка від Європейського інвестбанку на десятки мільйонів євро. Тут проводили хакатони, виступали Стів Возняк, Джек Ма, навіть робот Софія.
Чим UNIT.City є сьогодні
Сьогодні це величезна територія, де працюють понад 130 компаній. Тут відкриті лабораторії — FabLab, Sensorama, дослідницькі центри великих технологічних брендів, простори для креативу, спілкування, навчання. Щороку проводять сотні подій — воркшопи, лекції, виставки, фестивалі. І водночас тут можна жити.
UNIT.Home — коли не треба їхати додому
Житлова частина UNIT.City займає майже 12 гектарів. Дев’ять кварталів, більше двох тисяч квартир, близько 4500 мешканців. Із вікон видно місця, де працюють стартапи. У пішій доступності — школи, дитячі садки, медичний центр, спортзал, фудкорти, електротранспорт, велопрокат. Тут усе поєднано — не треба витрачати життя на дорогу.
Мистецтво в дії
На території — не лише бетон і скло. Тут живе сучасне мистецтво. Скульптури Мислитель, Геометрична архаїка, Пристрасть до свободи — не просто прикраси, а частина ідеї. Вони надають простору глибини, підтримують відчуття відкритості та пошуку.
Вплив, який відчувається за межами парку
UNIT.City змінює не лише себе. Навколо з’являються нові заклади, оновлюються вулиці, розвивається міський простір. Це приклад того, як колишня індустріальна пустка може стати каталізатором розвитку — не лише економічного, а й культурного, освітнього, соціального.
Цей проєкт — не про офіси. Він про те, як із минулого можна виростити майбутнє. І про те, що справжнє перетворення починається не з фасадів, а з бачення.
